Нещодавно, 20 травня, відзначалася така міжнародна дата, як День зникаючих видів. Відштовхуючись від цієї події, науково-дослідний відділ РЛП «Краматорський» пропонує Вашій увазі цикл нарисів, присвячених тваринам, які ще нещодавно були більш-менш звичайними у околицях м. Краматорська, але по різним, інколи не дуже очевидним причинам, зараз зустрічаються дуже рідко, або, можливо, зовсім зникли. Ми не будемо керуватися списком Червоної книги України (далі – ЧКУ), так як існує ряд видів, занесених до неї, але при цьому досить звичайних на Донеччині та у околицях Краматорська зокрема (таких, як наприклад, Жук-олень або Полоз візерунковий). Натомість, ми хочемо розповісти Вам про тих з чимось видатних та цікавих тварин, яких, нажаль все рідше та рідше можна зустріти у нашій місцевості.

Почнемо ми з комах, і перший нарис з цього циклу присвячений Твердокрилим, або Жукам (Coleoptera).

Копр місячний (Copris lunaris) – жук обширної родини Пластинчастовусі (Scarabaeidae). Родич відомого Скарабея священного (Scarabeus sacer), який, до речі, теж зустрічався в України, але нині, вірогідно, зник, і навіть виключений з ЧКУ. Як і у знаменитого родича, життєдіяльність копра нерозривно пов’язана з гноєм худоби, який є для нього джерелом їжі. Жук довжиною біля 2 см, блискуче-чорного забарвлення. Цікавою особливістю будови є довгий виражений ріг у самців (у самиці – невеличкий роздвоєний виступ), через що неспеціалісти цей вид регулярно плутають з іншим родичем – Жуком-носорогом (Oryctes nasicornis), який, однак, буває вдвічі більший за розміром, має більш витягнуте тіло та бурі надкрила. Взагалі, різноманітні цікаві рогоподібні вирости досить часто зустрічаються у Пластинчастовусих, особливо у тропічних видів.

Щодо походження видової назви «місячний» є дві думки. Перша – жук був названий за тим же ж принципом, що й «риба-місяць» (він справді досить округлий з будь-якого ракурсу). Друга – копр місячний у відповідну погоду може активно літати у сутінках та вночі.

Ще у дев’яностих-нульових роках цей своєрідний та відразу привертаючий увагу жук був звичайним у місцях випасу рогатої худоби у м. Краматорську та його околицях. Нині, він тут, вірогідно, зник, як і велика кількість інших гноєїдів, різноманітність та чисельність яких помітно впали. Незважаючи на особливості життєдіяльності та середовища мешкання, по кількості яскравих та привабливих представників усіх кольорів та візерунків гноєїди є лідируючими серед наших жуків, поступаючись хіба що Листоїдам (Chrysomelidae). Локальне дослідження калу худоби ще донедавна дозволяло одночасно виявити особини відразу деяких видів, візуально цікавих навіть для неспеціаліста. Можна припустити, що наявне зараз очевидне зменшення різноманіття та чисельності копрофагів зумовлене масовим переведенням худоби на годування комбікормами та проведення тваринам дегельмінтизацій спеціальними препаратами, внаслідок чого гній стає непридатним для споживання, що не дуже добре, так як затримує процес його природного розкладання.

Вусач мускусний (Aromia moschata) – великий жук з родини Вусачі (Cerambycidae). З назви цієї родини нескладно вгадати очевидну загальну рису більшості її представників. Вусач мускусний – велика комаха, тіло біля 3 см завдовжки, приблизно такі ж вуса. Зверху має дуже красиве блискуче темно-смарагдове забарвлення (є багато інших кольорових варіацій, але у нашій місцевості авторам вони не зустрічалися). Жук, як видно з назви, генерує досить міцний, не дуже приємний запах, від котрого доведеться деякий час відмивати руки, якщо ви чіпали ними цю тваринку. Також застерігаємо від торкання немитими після вусача мускусного руками рота, носа, та особливо, очей – речовини, що виділяє жук, мають отруйні властивості (у захисних цілях). Ще у дев’яностих роках вусач мускусний був досить звичайною знахідкою навіть у центрі Краматорська – його часто можна було побачити на старих вербах, які ростуть у дворах багатоповерхівок (у тканинах цих дерев розвиваються личинки). Розповсюдженою дитячою забавою було запускати їх злітати на дерева, а потім змагатися у його добуванні назад, залазлячи іноді на висоту до третього поверху (жук добре літає). Звичайно, що нікого з дітей не спиняли ні отруйність тварини, ні належність до ЧКУ). Зараз вусач мускусний – дуже рідкісна знахідка, що може бути пов’язане із зникненням тих самих старих верб, поламаних вітрами та/або вирубаних внаслідок віку. Такою ж раритетною знахідкою цей жук став і у околицях міста.

Вусач-коренеїд хрестоносець (Dorcadion equestre) – представник тієї ж родини Вусачі (Cerambycidae), що й попередній жук. Вусачів-коренеїдів багато видів, вони дуже поширені та багаточисельні. Личинки харчуються коренями рослин (головним чином злакових) звідки й родова назва. Дорослих особин коренеїдів часто можна зустріти просто у місті, вони часто повзають по землі, у тому числі по доріжкам (дуже багато їх гине під ногами), та добре помітні.

Хрестоносець – жук довжиною біля двох сантиметрів, вуса дещо коротші. Він як видно з назви, добре відрізняється від багаточисельних співродичів контрастним кидаючимся у очі малюнком надкрил у вигляді білого хреста на сіро-чорному тлі, що виглядає досить ефектно (якщо вже згадувати про хрестоносців, то виходить основа символіки ордену Госпітальєрів, створений на базі організації, що займалася опікою та охороною паломників у Святій Землі).

Рідкісний вид, занесений до ЧКУ. У Краматорську та його околицях був відносно звичайним, але за останні приблизно 10 років спостережуваність помітно впала до поодиноких знахідок.

Нажаль автори на даний час з технічних причин вимушені у деяких випадках використовувати фото зі сторонніх ресурсів.