Продовжуємо цикл публікацій науково-дослідного відділу РЛП «Краматорський», присвяченого зникаючим видам тварин Краматорська та його регіону. В цей раз нарис присвячений рибам, а саме тим видам, які нещодавно були звичайними мешканцями наших прісних водойм, а тепер стали рідкісними, потребують охорони та відтворення своїх популяцій. Такі, є майже у всіх родинах, до яких належать представники аборигенної іхтіофауни. В короткому нарисі, нажаль, неможливо торкнутися  проблемних питань щодо стану популяцій та охорони всіх таких видів.

Сьогоднішній нарис присвячений «зникаючим» з родини Окуневі Percidae.

Йорж носар, бірючок, або донський йорж Gymnocephalus acerinus зараз занесений до Червоної книги України як зникаючий вид. В Україні зустрічається в Дністрі, Дніпрі, Південному Бузі та Сіверському Донці. На території Донецької області він мешкає лише в корінному руслі Донця, в його притоках не виявлений.

Йоржа носаря легко відрізнити від звичайного йоржа Gymnocephalus cernua. На відміну від останнього, носар має видовжене, стиснуте з боків тіло. Голова також видовжена, зяброві кришки мають гострі шипи. На щелепах висувного нижнього рота розміщуються дрібні зуби. Така його будова дозволяє міцно утримувати личинок комах, червів, молюсків, ракоподібних та дрібних риб, якими харчується носар.

Тіло носаря щільно вкрите слизом. Воно має жовтувате, або сірувате забарвлення. Спина темніша, зеленуватих тонів, черево – сріблясте. Боки та передня частина спинного плавця вкриті дрібними темними плямами. Промені першої частини спинного плавця дуже колючі. Уколи, спричинені ними людині, достатньо болючі. Місце поранення може довго не заживати, набрякати.

За літературними даними довжина  тіла йоржа носаря може досягати 20 см, вага – 200 г, такі екземпляри були не рідкістю і в Сіверському Донці.

Ще в 90-х роках донський йорж регулярно траплявся в уловах рибалок вище Райгородської греблі та в околицях Святогірська. Ловили його звичайними донками, часто на значних глибинах. Нажаль, опинившись на гачку, носар часто гине, оскільки, як правило, сильно заковтує його. В останнє десятиліття відомі лише поодинокі його знахідки на цих ділянках.

Донський йорж надає перевагу ділянкам річок зі стрімкою течією, з чистою, добре насиченою киснем водою. Веде зграйний спосіб життя. Нереститься він в місцях з твердим піщаним, хрящуватим ґрунтом. А таких ділянок залишилось небагато. Тобто, основною причиною скорочення чисельності донського йоржа можна вважати зникнення біотопів, придатних для його життя та надмірний вилов.

Берш, або судак волзький (Sander volgensis) занесений до  Червоної книги України, як і попередній вид, має статус «зникаючий». В Україні зустрічається в Дунаї, Дністрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. Раніше був звичайним для Донця видом, але в XX ст. його чисельність стала поступово зменшуватись. Деякі дослідники вважають судака волзького повністю зниклим з іхтіофауни Сіверського Донця. Але останнім часом є повідомлення про окремі знахідки цього виду в притоках цієї ріки.

Як і бірючок, берш надає перевагу ділянкам  з твердим піщано-гальковим ґрунтом та добре насиченою киснем водою. Мешкає в корінних руслах річок та в їх придаткових системах, полюбляє солонуватоводні, пригирлові ділянки великих річок.

Зовні берш схожий на судака звичайного Sander lucioperca, але відрізняється від нього відсутністю ікл у дорослих особин та слабким їх розвиненням у молодих, а також короткою верхньою щелепою та наявністю луски на зябрових кришках. Довжина його тіла не перевищує 45 см, а вага  зрідка буває більше 1 кг.

Цей хижак живиться рибою та донними безхребетними тваринами.

Причини зменшення чисельності берша такі самі, як і для йоржа носаря – зникнення типових біотопів, ділянок придатних для нересту в результаті господарської діяльності людни (замулення, зміна хімічного, гідрологічного, біологічного режимів водойм) та надмірний вилов.