Науково-дослідний відділ парку пропонує Вашій увазі наступний нарис з циклу про амфібій нашого краю. Він присвячений Бурим жабам (Rana).

Rana – центральний рід родини Жаб’ячі – Ranidae, до якої відносяться й описані у першому нарисі Зелені жаби (Pelophylax). Ще порівняно недавно Зелених також відносили до Rana, але нині вони відокремлені за рядом ознак.

Авторам цього нарису в літературі траплялася дещо поетична думка якогось автора про те, що латинська назва роду Rana якби символізує «рану» усього жаб’ячого роду, мільйони представників котрого скінчили на вівтарі науки, адже вони – одні з найпоширеніших лабораторних тварин. Ясно, що це – цілковитий збіг, але думка цікава.

З Бурих жаб в Україні найбільш поширені трав’яна (Rana temporaria) та гостроморда (Rana arvalis). Перша зустрічається здебільшого на Правоберіжжі. Крім них, з представників цього роду, у Закарпатській області мешкає жаба прудка (Rana dalmatina), яка відома також по знахідкам з деяких інших західних регіонів.

Щодо зовнішнього вигляду цих тварин – спочатку скажемо про схожі риси. Як видно з назви роду, основні кольори в їх забарвленні – бурі, коричневі, гірчичні, іноді рудуваті. По основному фону розкидані плями, є морфи зі смугою вздовж хребту. Кількість плям, форма та колір можуть бути досить різними (Бурі жаби утворюють підвиди, морфи, є географічна мінливість, залежність від умов середовища, наприклад, наслідки антропогенного тиску, тощо). Крім того, тварини можуть дещо змінювати загальний тон окрасу в залежності від поточних умов (температури, освітлення, вологості), що є звичайним для амфібій. У шлюбний період самці гостромордої жаби набувають дуже гарного блакитного окрасу, у трав’яних блакитніє тільки горло.

Загальні та досить характерні риси окрасу наших Бурих жаб, які роблять їх відразу впізнаваємими – темні смуги, які йдуть по сторонам голови від кінця морди через око, розширюючись та перетворюючись на великі «скроневі плями», які звужуються і закінчуються біля передніх ніг. Також характерна «лямбдоподібна» пляма на спині позаду голови, вістря «букви» направлено уперед, сама пляма може буте як добре виражена, так і розпадатися на окремі фрагменти.

Щодо основних зовнішніх відмінностей – відразу скажемо, що для неспеціаліста зразу однозначно визначити вид, особливо, коли річ йде про фотографію, не завжди можливо, але це природньо на фоні мінливості – див. вище. З огляду на наявну інформацію, усе, що зустрічається на території Донецької області (а зустрічаються вони тут десь починаючи з Лиманського району і далі на північ), можна вважати гостромордими жабами, але буває ж усе.

Доросла гостроморда жаба невелика – біля 7 сантиметрів, трав’яна рази у півтори більша. Гостроморда відрізняється більш довгими відносно тіла задніми кінцівками. Розповсюджений у літературі спосіб визначення – витягування задньої ноги вперед вздовж тіла, при цьому надступаковогомілковий (скоковий) суглоб у гостромордої здебільшого повинен помітно сягати за лінію очей. Але й тут є нюанси, бо гостроморда жаба має два підвиди, однією з зовнішніх розрізнювальних ознак котрих якраз і є відносна до тіла довжина ніг, у номінативного підвиду цей параметр не дуже відрізняється від такого у трав’яної жаби. «Рекордсменом» по цій ознаці є згадана вище жаба прудка, вона найбільш довгонога.

Крім того, у жаби гостромордої більш виражений п’ятковий горбок, але неспеціалісту ця прикмета скоріш за все не буде надійною до того, як він не роздивиться та не порівняє декілька екземплярів завідомо різних видів.

Черево у гостромордої жаби звичайно має гладкий окрас, у трав’яної – «мармуровий».

На відміну від Зелених жаб, які більшу частину життя проводять у воді та прибережній смузі (хоча можуть і відділятися від водойм у вологих умовах), після метаморфозу Бурі жаби у активний період бувають у водоймах тільки під час розмноження (як правило, такими місцями є невеликі стоячі або повільно текучі лісові водойми. На відміну від шлюбних співів Зелених жаб, голоси Бурих тихіші, скупчення особин менші, тому таких «концертів» вони не влаштовують). Пуголовки живляться здебільшого рослинною їжею, але великі екземпляри можуть поїдати невеликих хребетних, а також, наприклад, більш дрібних співродичів). Звичайні місця перебування Бурих жаб – лісові масиви, узлісся, галявини, луки, які межують з лісом. Вони, особливо гостроморда жаба, помітно менше, ніж Зелені, залежні від вологості середовища. Активні здебільшого у сутінках та вночі, вдень – у тіні під пологом лісу. Відповідно місцям мешкання відрізняється і їх раціон – це, головним чином, наземні комахи (у Зелених жаб набагато помітніша у раціоні доля літаючих комах, по очевидним причинам) та інші безхребетні. Причому, велике значення у харчуванні мають такі, на перший погляд, «жорсткуваті» для цих тендітних амфібій кормові об’єкти, як жуки, але жаби і їх успішно перетравлюють. Самі Бурі жаби, як і Зелені, на всіх стадіях розвитку від ікри до дорослої особини є здобиччю для різноманітних тварин, як хребетних, так і безхребетних. Отож, вони також грають помітну роль у обігу речовин у біоценозах, але дещо меншу, ніж Зелені жаби, з огляду на меншу загальну біомасу. Для людей Бурі жаби теж цілком їстівні, і навіть деінде вважаються делікатесом, але, з огляду на їх розміри, з серії «солов’їних язичків».

Джерело фото: https://ukrbin.com/ нажаль автори на даний час з технічних причин вимушені у деяких випадках використовувати фото зі сторонніх ресурсів.